Наше рідне село, наша тепла колиска, наш Деребчин!
Ці слова з глибокою шаною та великою гордістю промовляє, мабуть, кожен уродженець села, бо виражають вони глибоку близькість до землі своїх батьків, до свого дитинства, до своїх оберегів. Понад трьох століть цей мальовничий куточок Поділля, що розташований на лівому крутому та правому похилому схилах річки Вовчанка, хвилює своєю неповторною красою, своєю загадковою історією, своїми вишуканими традиціями та багатющими талантами.
Все це треба вміти бачити, відчувати, берегти, передавати у спадок, а ми, на превеликий наш смуток, забули як це робиться. Саме для того, щоб згадати далеке минуле нашого краю, проаналізувати наше сьогодення та зазирнути у незвідане майбутнє творча група деребчинських аматорів і створила цей сайт.
Завітавши до нашого сайту, ви зможете знайомитися з останніми новинами, переглядати цікаві фото та відео, черпати різну інформацію з історії села та знаних односельчан.
Заходьте, співпрацюйте, приводьте із собою друзів та знайомих. Ми будемо раді кожному новому знайомству!
- Деталі
-
Опубліковано: Субота, 20 березня 2010, 22:05
20 березня 1944 року, коли передові частини Радянської Армії звільняли наше село від фашистської нечисті, чотирьом воїнам було наказано пройти з Рахнів на Деребчин та Мурафу, розвідати обстановку та доповісти командуванню. Зупинившись на окраїні Деребчина, вони довідались, що в сусідній хаті знаходились фашисти. Зав'язався запеклий біль.
Українець Богдановський, москвич Михайло Висоцький та сибіряк Дмитро Біляєв загинули, а четвертого, важкопораненого, стікаючого кров'ю, люди знайшли на городі і перенесли до хати Ганни Іванівної Сідлецької.
Це був молодий солдат, росіянин Микола Саблін, якому тоді виповнилось лише 19 років. Обережно стягнули з нього маскхалат і перев'язали рани. Солдат марив, втрачав свідомість і все кликав маму.
Детальніше...