Ми українці, – нація, яка прагне багато знати, а це утверджує нашу віру, що вічно будемо на цій землі. Нас віками мордували і різали, нищили і гноїли в концтаборах, морили голодом і розстрілювали державність, втоптували в землю і забороняли мову а ми відроджуємося, живемо, ростемо і дужчаємо, воскресаємо із вічності і сяємо на світовому небозводі іншим народам, бо маємо незнищенне начало – освіту.

Згідно історичним даним з 1864 року в селі Деребчин функціонувало „Міністерське однокласне училище”, яке було засновано за пропозицією окружного інспектора Тулова поміщицею Івановською.

Училище було підзвітне Петроградському Комітету Письменності.

В 1889 р. при церкві Чуда Михайлового в Деребчині була відкрита перша церковно-приходська школа грамоти для хлопчиків, а в 1987р. - школа грамоти для дівчаток.

Всесильна поривом до науки українська душа. Свідченням цього стала реорганізація освіти після революційних подій 1917 р.

20 грудня 1920 року в Деребчині був обраний комітет незаможних селян, який очолив колишній матрос Рудик Михайло. На своєму першому засіданні члени комітету прийняли рішення: „Организовать школу и поддерживать в продовольственном отношении учителей. На следующих условиях давать со сбора урожая общественно установленный паёк всем сотрудникам и семействам учителей”.

В селі почали діяти дві школи, які були розміщені в тих самих приміщеннях, де вони функціонували і до революції.

В цьому ж році в Деребчині була створена організація по ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Комсомольці села: Яцишена Г. А., Матейчук П. Г., Столярчук Зоя, Співак С.Л., Костенюк Петро - вечорами проводили заняття грамоти з односельчанами. В 1934 році в селі було організовано дитячу колонію ,,Патріот”. У цьому закладі виховувалося близько 50-ти дітей – сиріт.

Організатором і засновником цієї колонії була Колісник Г.М., вихователем – Драгомарецька М.П. Колонія діяла в будинку репресованого селянина, оселя якого знаходилася на території току, колишнього радгоспного відділку ім. Калініна.

З метою підготовки робітничих кадрів з різних спеціальностей для роботи на цукрових заводах в селі в 1926 р. відкрито фабрично – заводське училище. Навчання проводилося в будинку початкової школи, де до революції було розміщено однокласне училище (теперішнє приміщення колишньої залізничної станції).

Перший випуск Ф. З. У. Деребчинського комбінату відбувся у 1928 році. Директором училища був Плюгін Г. І. В перший клас училища було набрано 25 учнів.

Приміщення навчального закладу училища знаходилось за територією цукрозаводу, а на території знаходилася майстерня, яка збереглася донині, де навчали учнів професійних справ.

У 1935 році на базі Деребчинської семирічної школи було відкрито десятирічну школу. Перший випуск 10 класу відбувся у 1938 році. Всього 143 учні здобули до війни середню освіту.

Першим директором середньої школи був Гордійко О.І., якого у 1937 р. репресували і заслали до Сибіру. Після нього школу до 1941 р. очолював Мільман Самоїл Мойсеєвич. Крім цієї школи, в селі були дієвими на той час ще дві початкові школи: одна – в районі парку, друга – на Мазурівці: Роботою Мазурівської початкової школи керував Стегалюк Максим Йосипович.

Початкова школа, що діяла в районі парку, знаходилася у будинку, де до революції жив управитель економії: В ній навчалося 120 учнів. Ця школа носила назву „школа першого концентру” Після її закінчення учні вступали до середньої школи. Матеріальна база школи тих часів була бідною. Не було парт, діти навчалися за простими столами. На весь навчальний заклад була одна фізична карта.

Перед війною директором «школи першого концентру» стала Скорич Марія Яківна.

В селі пройшла колективізація, був створений радгосп і кілька колгоспів. Зміцнювалось життя селян, росли достатки і покращувалися умови роботи школи. Столи були замінені на парти, появилось більше посібників, підручників, карт. Влітку учні вже мали можливість відпочивати в піонерському таборі.

Велика Вітчизняна війна 1941-1945 – це біль і сум нашого народу, яка несла за собою розруху, поневіряння. Рахунки між собою зводили дорослі, а страждання відчували діти.

В період з 1941 по 1944 рік навчання в стінах Деребчинських шкіл майже не велося.

Згідно історичної довідки про початкову школу, що діяла в районі парку, в 1943– 1944 н.р. діти навчалися лише 38 днів.

Після визволення села від німецько-фашистських загарбників 5 квітня 1944 року школа поновила свою роботу. На той час в школі працювали вчителі – Ліщина Ганна Павлівна, Тимкова Вікторія Йосипівна, Ясінська Феодосія Степанівна.

У 1945 р початкова школа була реорганізована в семирічку і вже в 1950 р. відбувся перший випуск учнів-семикласників.

Згодом із семирічної школа стала восьмирічною.

В 1965-1968 навчальних роках в шкоді працювали 20 учителів. На той час, крім двох шкіл, восьмирічної і десятирічної на території сільської ради Деребчина діяли ще 5 початкових шкіл: Семенівська, Володимирівська, Мазурівська, Аристівська, Мало-Деребчинська. В цих школах навчалося близько 1300 учнів.

У 1966 році учнівський склад Деребчинських шкіл налічувався в такій кількості:

Середня школа – 630;

Восьмирічна школа – близько 400;
Семенівська початкова школа – 80;

М. Деребчинська початкова школа — 120;

Аристівська школа — біля 40 учнів;

В Деребчинських школах у 60-70 роки працювало біля 80 учителів. Крім того, при середній і восьмирічній школах, працювали вечірні класи, а пізніше консультпункти Шаргородської заочної школи.

Старі приміщення неспроможні були вмістити таку кількість учнів, тому було здійснено добудови приміщень середньої та восьмирічної шкіл.

Великий вклад у цю справу послідовно внесли директори шкіл Редько Г. А., Лабун І. І. та Вовк І. А.

Саме за їх клопотанням були добудовані приміщення для класних кімнат, спортивну залу, майстерню по дереву і металу.

Час невпинно линув вперед. Старі освітянські заклади в Деребчині потребували весь час реконструкцій і капітальних ремонтних робіт, тому за сприянням адміністрації цукрокомбінату, який очолював Скришевський Остап Миколайович, у 1988 році було розпочато будівництво нової типової школи на 689 навчальних місць.

В зв’язку з початком будівництва нової школи восьмирічний навчальний заклад був приєднаний до середньої школи. У 1986 році об’єднана з восьмирічною середня школа нарахувала 480 учнів.

У 1989 на обліку сільської ради, крім цієї школи, були:

Мало-Деребчинська початкова школа;

Семенівська початкова школа;

Аристівська початкова школа.

За статистичними даними в період з 1938 р. по 1990 р. в Деребчинській середній школі відбулося 47 випусків. 1935 учнів села протягом цього часу здобули середню освіту. З 1991 по 2006 р. Деребчинську СЗШ закінчили 520 учнів, відповідно відбулося 16 випусків.

На сьогоднішній день у школі навчається 400 учнів, працює 33 учителя. З 1986 року школою керує Остапенко С.Г.

Школа живе, працює, гордиться своїм теперішнім і майбутнім. Пам’ятає вона своїх славних учнів, талановитих учителів. Випускник нашої школи 1949 року Колосовський Л.М. працював заступником начальника головного управління профтехосвіти Міністерства Освіти України.

Випускник 1951 року Гринєвич П.А. 25 років працював заступником Міністра фінансів України.

Випускник 1952 року Стрілець Б.І. працював заступником Міністра меліорації і водного господарства.

Випускник 1968 року Костенко Ю.І. працював міністром екології, був депутатом Верховної Ради двох скликань.

Дуже гордиться наша школа і випускниками, які присвятили своє життя військовій службі.

Це бувший начальник політвідділу, полковник Яровецький Й.К., льотчик-винищувач, командир ескадрилії, полковник Шкіндер А.Л.,

начальник політвідділу, полковник Домбровський Ю.С., начальник військово-будівельного загону, полковник Якимчук В.П., начальник політвідділу, полковник Федоренко А.С.,

командир батареї, полковник Їжаківський П.Б. полковник Жога А.П., капітан дальнього плавання Галушко В.М.

В нашій школі працювала вчителькою Ольга Тичина, сестра відомого поета, Л.М. Костенко – мати Юрія Костенка,

М.І. Слободянюк – начальник відділу освіти, кандидат педагогічних наук, Г.Ю. Мельник – голова районної профспілки вчителів і багато інших талановитих вчителів та шанованих в селі людей.

Школа живе, працює, прагне творити добре та вічне.

Каспришена В.В., Ігнаткін В.В.

(За матеріалами Юніцької Н.М., Вовка І.А., Вольтріх О.В., Скришевської Т.К., Комар Р.М.)

(Фото з архіву Петрук К.Т., Киріченко О.В.)