Весна 1942 року принесла радянським людям надію. Великим було духовне піднесення, викликане перемогою під Москвою, проте військові керівники розуміли, що влітку 1942 року противник розпочне активні наступальні дії. І вони не помилилися. Стратегія Гітлера зводилася до того, щоб розгромити наші війська на півдні, вийти до Волги, захопити Сталінград.

12 вересня 1941 року бої вже йшли в самому місті. Німцям здавалось, що місто ось – ось буде захоплене, але цього не сталося.

Німецький офіцер у своєму щоденнику писав:

1 вересня: невже солдати дійсно збираються битися на самому березі Волги? Це ж безумство!

11 вересня: безглузла впертість.

13 вересня: дикі звірі.

16 вересня: це не люди, а чорти.

27 жовтня: це залізні істоти, які зовсім не бояться вогню.

Все це дійсно було.

 

Стогнала земля, надривались гармати
І була команда: « Ні кроку назад!»
І твердо стояли відважні солдати
За місто над Волгою, за Сталінград.

 

У цих жахливих боях приймали участь і наші односельчани Костенюк Петро Іванович і Герасімович Микола Васильович.

Після Сталінградської битви вони ще героїчно визволяли і Україну, і Білорусь, і країни Західної Європи, і, врешті-решт, дійшли аж до Берліну.

 

Берлін штурмували під гул канонади:
У небо здіймалась пожежа і дим.
Дійшли до Рейхстагу бійці Сталінграду
І стяг перемоги підняли над ним.

Після війни Петро Іванович та Микола Васильович повернулися додому, в рідне село. Всі повоєнні роки пов'язані з працею на цукровому заводі.

Не забувають дороги до ветеранів діти, завжди приходять на допомогу в різних господарських роботах.

Каспришена В.В., Ігнаткін В.В.