Першими зустріли агресора західні прикордонні війська. Напад ворога застав їх непростимо зненацька. Зброя була на складах. Техніка розібрана. Баки літаків – на промивці, а ворог був озброєний до зубів. Поразки були гіркими, війська зазнавали великих втрат.

Серед прикордонників Західного військового округу був і наш односельчанин Матейчук Павло Григорович, який до цього добре знав запах пороху, так як уже три роки служив в армії, брав участь у Фінській компанії, був тричі поранений, закінчив школу КДБ, мав звання лейтенанта – юриста.

Після жахливих втрат в перші дні війни залишки прикордонного загону направилися до Москви. Волею долі наш односельчанин попав у 227-у дивізію 33 армії 457-го стрілецького полку, який брав участь у обороні столиці. Саме за оборону Москви Павло Григорович був нагороджений Орденом Червоного Прапора, двома орденами Вітчизняної війни, медаллю за відвагу, медаллю за оборону Москви.

Для загарбників уперше почалися дні надзвичайно великих випробувань. Німецькі війська втратили тут бойову і тактичну перевагу.

В грудні 1941 року Павло Григорович у складі 457-го стрілецького полку брав участь у взятті Наро – Фомінська, що під Москвою. Загрозу Москві було ліквідовано, а попереду ще довгі три роки війни, протягом яких Павло Григорович разом зі своїми однополчанами визволяв Мінськ, Люблін, Любартов, Варшаву, Томашов і багато інших міст та сіл. 33-я армія у складі першого Білоруського фронту дійшла аж до Берліну.

8-го травня 1945 року війна закінчилась, але не для Павла Григоровича. До 1947 року він служив у групі радянських військ в Німеччині. З 1947 по 1949 рік служив у Закавказькому воєнному окрузі і аж у 1949 році, після довгих дванадцяти років служби, Павло Григорович повертається у рідне село Деребчин.

Майже всі повоєнні трудові роки пов’язані зі школою. Спогад про нього ще довго житиме серед колег, друзів, учнів.

Каспришена В.В., Ігнаткін В.В.