Деребчинська земля!
Скільки щастя та горя бачила ти на своєму віку!
Скільки разів квітувала і скільки в’янула!
Скільки разів розправляла крила для стрімкого польоту і скільки помірно гнула спину під батогом гнобителя!

Про все це може розповісти тільки історія, іноді жаліслива, а, іноді, і безжальна. Уже не один рік крокує історія Деребчинською землею. Уже не один архівний листочок нею записаний, але скільки б їх не було, ми повинні вміти їх читати, запам’ятовувати і передавати у спадок своїм дітям та онукам. Так хотілось би, щоб вони читали тільки світлі сторінки історії, але, як не викинути слів із пісні, так і не викинути сторінок із книжки, навіть, якщо вони сумні та трагічні. Однією із таких сторінок в історії Деребчина була Велика Вітчизняна війна, яка стала жорстоким випробуванням для мільйонів людей нашої держави. Мова йшла про життя або смерть, а остання не дрімала.

22 червня 1941 року німецькі фашисти кинулись на кордони нашої держави. Підступно, без попередження. Звір, що загарбав чужі території, що жорстоко розправився з миролюбними народами, хотів спробувати свою силу і на наших людях. Але хіба можна похитнути непохитних, хіба можна перемогти непереможених? Саме такими були тоді люди, яких ми зараз називаємо святим та вічним словом – ветерани Великої Вітчизняної.

 

Вас все менше і менше, війни ветерани,
Усе вужчають ваші ряди
І, мабуть, все гостріш дошкуляють вам рани,
Хоч немало спливло вже від тоді води.
Вам все важче і важче у кожному русі,
Ніби кисню вдихнуть нівідкіль.
Співчувають вам близькі, рідні і друзі
Та лише тільки вам весь цей зносити біль.

 

Каспришена В.В., Ігнаткін В.В.