В історії нашого народу немало радісних і сумних дат. І особливо це відчувається, коли звертаєшся до сторінок, пов’язаних з війною, яка стала для наших людей Великою Вітчизняною.
Щоразу, готуючись до річниці Великої Перемоги, ми прагнемо осмислити жахливу суть тієї війни, страшні матеріальні та людські втрати, безсмертний героїзм та велику любов до Батьківщини. І тому день за днем прагнемо відтворити та зберегти сторінки народного подвигу.
Одним із таких хранилищ села Деребчина є шкільна Кімната бойової Слави, в якій серед багатьох зібраних документів зберігається і багатющий матеріал про вже покійного ветерана, уродженця нашого села, Яровецького Йосипа Карперовича.
Ці матеріали ще у 1985 році передала нашій школі дружина ветерана з великою надією на те, що Йосип Касперович «навіть після смерті ще довго буде жити в Деребчині, на своїй малій батьківщині».
Щоразу, перечитуючи кожен документ, передивляючись кожну нагороду, вражаєшся. Вражаєшся героїчним подвигом, переконаною людською впевненістю, великим працелюбством, надзвичайною повагою до свого народу та безмірною любов’ю до Батьківщини.
Народився Йосип Касперович в селі Деребчин в 1907 році. Тут успішно закінчив школу та досконало вивчив у приватного вчителя польську мову. Після школи служив в рядах Червоної Армії, закінчив Вінницький сільськогосподарський технікум, працював на партійній роботі в селі Шпиків.
З перших днів війни був мобілізований на фронт і вже в серпні 1941 року призначений старшим політруком 795-го артилерійського полку 82-ої стрілецької дивізії. В 1942 році – вже майор, заступник командира полку по політичній частині, а в травні 1945 – підполковник.
На превеликий жаль, не зможе він нам розповісти про наступи та оточення, про штурми і переправи, про подвиги і втрати, які були на його фронтових дорогах, але все це можна відтворити у своїй уяві, уважно перечитавши бойові характеристики, подяки, грамоти, перерахувавши всі ордени та медалі.
В квітні 1945 року командиром 795-го артилерійського полку була написана бойова характеристика на заступника командира по політичній частині майора Яровецького. Із цього пожовклого від часу аркуша ми дізналися наступне: «Майор Яровецкий в полку со дня формирования отдельного артиллерийского дивизиона, входящего в состав 64-ой стрелковой морской бригады. Неся службу коммисара артдивизиона, в тяжелые дни ноября1941 года организовывал и воодушевлял личный состав на защиту сердца нашей Родины – Москвы. Пройдя тяжелый и славный путь от стен Москвы до подступов к Берлину, тов. Яровецкий
всегда являлся организатором и вдохновителем беспощадной борьбы среди личного состава полка. Обладая высокой личной дисциплинированностью, тов. Яровецкий вел решительную борьбу за укрепление железной воинской дисциплины, пресекая в корне все аморальные явления. Заслужено пользуется большим боевым и политическим авторитетом среди всего личного состава полка. Партийно – политическая работа поставлена на должную высоту ».
Цей пожовклий аркуш не є єдиним доказом великого героїзму нашого односельчанина. За роки війни Йосип Касперович був нагороджений двома орденами Червоної Зірки, орденами Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів, орденом Червоного Прапора. Мав він і повне право заслужено гордитися багатьма медалями: «За оборону Москви», «За звільнення Варшави», «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 р.р.».
Крім цього, йому, за наказом Й.В. Сталіна було оголошено подяки за звільнення Ярцева, Смоленська, Риги, Варшави, Сохачьова, Скерневіце, Ловича, Лодзя, Кутного, Томашова, Бромберга, Шенланки, Лукатца, Крейца, Вольденберга.
Війна закінчилась, а служба – ні. Майже чотири післявоєнних роки Йосип Касперович допомагав організовувати відродження Війська Польського і, як видно з усіх документів, сумлінно працював і на благо польського народу, і заради процвітання українсько – польської дружби. Саме про це свідчать 7 подяк від головнокомандуючого Війська Польського, польські ордени та медалі. Щороку посол ПНР вітав Йосипа Касперовича з річницями усіх свят.
В мирні післявоєнні дні Йосип Касперович закінчив Київський університет міжнародних відносин. Після отримання диплому і до останніх днів свого життя він вів активну суспільно – політичну і військово – патріотичну роботу серед студентів та учнів. Про це свідчать 35 Похвальних грамот від Московського райвіськкомату Києва, Київського райкому Компартії України, Київського обласного військкомату, товариства «Знання», Міністерства науки і культури України і ще багато інших комітетів та організацій.
Неодноразово зустрічався він і з нашими односельчанами, учителями та учнями. Любив та беріг свою «маленьку батьківщину».
Вічна слава тобі, деребчинський герою, вічна тобі пам'ять. Ти зробив все для того , щоб розвивалася та процвітала твоя країна, а ми зробимо все для того, щоб пам'ять про тебе ще довго жила в Деребчині.
Каспришена В.В., Ігнаткін В.В.