На польовий табір курсантів Київського артилерійського училища під Броварами бомби посипалися рівно о 4 годині. Вчорашні школярі, навіть не понюхавши запаху пороху, навіки залишились юнаками. На їх могилах не встигли поставити хрести.
Залишки знекровлених підрозділів і частин Київського військового округу з боями і неймовірними зусиллями відходили з оточення. Серед вищезгаданих курсантів був і наш односельчанин, уже покійний Анатолій Сергійович Федоренко.
Народився він в 1922 році в сім’ї простих деребчинських колгоспників. Після закінчення середньої школи поступив у Київське артилерійське училище, а випускні екзамени уже здавав на практиці.
Під Москвою, в свої неповні 20 років, Анатолій Сергійович уже командував батальйоном. Несолодко приходилося молодому офіцеру, немало вимагалося мужності та витримки, але ось що писала газета «Известия» в той час про молодого комбата:
« Артиллеристы батареи Федоренко в одном бою разгромили семь пулеметных гнёзд противника, большую группу вражеских мотоциклов и восемь немецких полковых орудий. Бойцы батареи за три последних дня уничтожили 29 пулемётов, 5 миномётов и 2 ДЗОТа».
В сімейному архіві Анатолія Сергійовича були і інші реліквії його славного бойового шляху. Військовий кореспондент І. Бобров 10 березня 1943 року писав:
«Наша пехота шла в наступление. Гвардии старший лейтенант Федоренко вместе с артиллерийскими разведчиками был в боевых порядках стрелковых подразделений. Наблюдатель обнаружил, как фашисты за передним краем устанавливают миномёты. Орденоносец Федоренко быстро сделал вычисления и передал команду на боевые позиции. Только один выстрел успели сделать гитлеровцы из миномёта. Обе их батареи были накрыты меткими залпами. Кроме того за два дня было разрушено 10 вражеских ДЗОТов, два наблюдательных пункта и уничтожено около 50 фашистов»
Для Анатолія Сергійовича, як і для дуже багатьох людей, війна розпочалася 22 червня 1941 року, але не закінчилася в травні 1945-го. Ще декілька років він ходив в атаку, ховався у засідках, відбивав напади авіації на Далекому Сході, в Монголії, в Китаї, на Корейському півострові. Після цього він ще майже 40 років служив в Туркменістані, був начальником штабу полку, працював в Міністерстві освіти.
Із спогадів людей, які близько знали Анатолія Сергійовича, та із небагатьох його листів ми зрозуміли, що гвардії полковник Федоренко завжди був на вершині суспільно – політичного життя. Дуже любив він зустрічатися з молодим поколінням, виховувати в нього мужність та патріотизм. Часто приїжджав він і в наше село, довго вів активну переписку з школярами.
Біжать невгамовні роки, ідуть у вічність люди, а подвиги наших героїв навіки залишаться в пам’яті.
Каспришена В.В., Ігнаткін В.В.