Переслідуючи відступаючі фашистські війська, радянські солдати в 1944 році перейшли кордони СРСР і направились на Захід. З гордістю і хвилюванням вступали радянські солдати на територію інших країн. Вони йшли туди не як загарбники, а як визволителі, як друзі і брати. Саме такими запам’ятали їх визволені від фашизму народи Європи.
Успішні бойові дії Червоної Армії в другій половині 1944-го – на початку 1945-го року безпосередньо спонукали визволенню від фашизму народів Румунії, Болгарії, Угорщини , Польщі, Чехословаччини, Австрії, Німеччини.
Перед військами 2-го і 3-го Українських фронтів було поставлене завдання закінчити визволення Молдавії і створити умови для повного визволення Румунії.
Вирішальною ланкою у виконанні цього завдання була уже згадана Яссо–Кишинівська наступальна операція. Переможно завершивши цю операцію, війська 2-го і 3-го Українських фронтів у вересні 1944 року звільнили від фашистів майже всю територію Румунії.
Безпосереднім учасником визволення Молдавії і Румунії був і наш односельчанин Вовк Іван Андрійович, якого в квітні 1944 року 19-ти річним юнаком призвали захищати Батьківщину. Іван Андрійович був направлений в 7-му гвардійську армію 2-го Українського фронту, яка на той час готувалася до Яссько – Кишинівської операції. Успішно закінчивши цю операцію, 7-ма гвардійська форсувала Карпати і пішла на Трансельванію.
Декілька разів смерть хотіла зімкнути свої лещата над юним солдатом: то в образі кулі снайпера, то в образі протитанкової міни, то в образі падаючого снаряда, але доля була сильнішою, хоча без крові не обійшлося. В Трансельванії, біля річки Муреш, Івана Андрійовича важко поранило в ліву ключицю.
Після трьохмісячного лікування в госпіталях, його направляють в 23-тю кавалерійську дивізію Закавказького фронту, який захищав наші кордони із сторони Ірану. З 1946 року Іван Андрійович служить у мінометному полку на острові Сахалін. В червні 1950 року демобілізувався і повернувся додому.
Всі повоєнні роки аж до 1989 року пов’язані зі школою. Дуже довгий час Іван Андрійович був директором і учителем історії нашої школи. Будучи пенсіонером, Іван Андрійович весь час турбувався про майбутнє покоління, часто приходив до нас з лекціями та доповідями.
Каспришена В.В., Ігнаткін В.В.