Ще до нападу на нашу країну у травні 1940-го року керівництво фашистської Німеччини розпочало підготовку плану підкорення народів Східної Європи, який дістав назву ,,Ост’’. Відповідно до цього страхітливого плану передбачалось ліквідувати нашу країну, як єдине ціле, поголовно знищити або виселити її населення. Саме тому з фашистських солдатів знімалась всяка відповідальність за будь-які злочини. На зайнятих територіях фашисти створювали табори смерті і концтабори, тисячі в’язниць та гетто. Велися звірячі розправи з місцевим населенням. Криваві погроми та масові спалення здійснювали спеціально створенні зондер – команди. Найбільше від знущань фашистських катів постраждала Білорусія.

 

Горіла нещасна у зойках та криках
Не тільки Хатинь, а й уся Білорусь,
Але ні убити всіх, ні спалити
Не зможе фашист, бо велика є Русь.

 

Свідком одного із страшних злочинів фашистів був і наш односельчанин, уродженець Білорусії, Борисевич Борис Федорович, у якого на очах спалили 85 жінок та дітей, рідні яких були у партизанах. Врятувались одиниці, серед яких і Борис Федорович. Переживши страшне потрясіння, він, будучи 16-ти річним юнаком, наважився шукати партизанів, в одному із загонів яких був і його старший брат.

В 1944 році, коли звільнили Білорусію, Бориса Федоровича призвали в 11-ту гвардійську армію 51-го стрілецького полку на третьому Білоруському фронті.

Воював у Східній Прусії. За звільнення міста Інстенбург нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.

26 січня 1945 року під час жорстоких боїв за Кенігсберг Борис Федорович одержав важке поранення в колінний сустав. 9 місяців пролежав у госпіталях, після чого назавжди залишився інвалідом.

Після Великої Вітчизняної війни доля привела його в Деребчин, де він із 45-ти років трудового стажу 15-ть років був головою сільської ради.

За свій довгий трудовий стаж Борис Федорович має 32-і похвальні грамоти за працю, Орден Знак Пошани, медаль за працю.

 

Ви прожили вік свій у напрузі,
В бойовій і трудовій борні.
Довелось трудитись і за друзів
Тих, що залишились на війні.
Що ж подієш? Їм таке веління:
Втілитись у бронзу і граніт.
Знаєм ми: Ви з того покоління,
Що від смерті врятувало світ.

 

Каспришена В.В., Ігнаткін В.В.