На середину квітня 1944 року наш державний кордон було відновлено на протязі 400 км.
Великого нищівного удару було завдано ворогові в Молдавії і Румунії. 20 серпня війська 2-го і 3–го Українського фронтів у взаємодії з Чорноморським флотом, Дунайською флотилією, авіацією і молдавськими партизанами почали велику Ясську – Кишинівську наступальну операцію. Особливо важкими були бої в горах, де німці, зайнявши вигідні висоти, мали можливість впритул розстрілювати радянські війська.
Прорвавши оборону противника, війська 2-го і 3-го Українських фронтів, що наступали назустріч один одному, 24 серпня вийшли на річку Прут і замкнули в кільце 18 німецьких дивізій. Ворог приймав найрізноманітніші маневри, щоб вирватися із котла, але безрезультатно. Через 10 днів оточений ворог був знищений. Це було самою великою катастрофою, яку коли – небудь переживала німецька група армій.
Свідком і активним учасником Яссо-Кишинівської операції був і наш односельчанин – Дзьонь Василь Васильович, якого в березні 1944 року 19 – річним юнаком призвали в армію.
Після освоєння спеціальності зв’язківця – радиста Василь Васильович був направлений в окремий винищувальний протитанковий артилерійський дивізіон II Українського фронту. Під час вищезгаданої операції він був важко поранений в ногу і аж до березня 1945 року лікувався в Тульчинському військовому госпіталі.
Після лікування був направлений у запасний батальйон III Українського фронту, який до переможного дня 1945 року визволяв землі Угорщини та Австрії.
Після закінчення війни, до січня 1950 року, Василь Васильович служив в Горлівці Донецької області. Брав участь у відбудові народного господарства.
Після повернення в Деребчин і аж до 1985 року працював електриком радгоспу. На даний час виховує правнучку, ученицю 10 класу.
Дорогий Василь Васильович, нам здається, що ці рядки про Вас:
Дорога Ваша мічена
Вершинами і втратами.
Шинелька Ваша січена
Рудими автоматами.
Не затулив Вам обрію
Гіркий шматок насущного.
Себе подарували Ви
Великому, грядущому.
Каспришена В.В., Ігнаткін В.В.