Легендарними під час Великої Вітчизняної війни стали подвиги радянських пілотів, танкістів, артилеристів, розвідників. Особливо важкий тягар лягав на плечі розвідників, яким завжди і всюди треба було бути першими. Адже саме за даними розвідників складалися наступальні операції та плани оточення, саме за їхніми даними призначались дати боїв.

І цього хліба прийшлося скуштувати нашим односельчанам.

Солдатський хліб – черствий сухар,
А в казанку – незмінна каша.
Ви винесли страшний тягар -
Така вже видно, доля ваша.
Ви не цуралися її,
Бо знали – іншої не буде
Раз топчуть землю німчаї
І стогнуть у знущаннях люди.

В 1944-му році 19-тирічного юнака Мандибуру Івана Карповича призвали на службу в армію і зразу ж відправили на фронт в полкову розвідку 681-го стрілецького полку.

Не раз приходилося під шквальним вогнем “брати язика”, а спостерігати за ворожими угрупуваннями приходилось і вдень і вночі.

У 1944 році радянські війська уже вигнали ворога за кордони Батьківщини і тому Іван Карпович почав свій військовий шлях у Румунії: під Факшанами та Пашканами. Солдатом визволителем він пройшовся по трьох західних державах – Румунії, Угорщині, Чехословаччині.

Восени 1944 року, під час наступу II Українського фронту, в Словаччині, Іван Карпович був важко контужений і поранений у правий колінний сустав. Майже півроку лікувався у військовому госпіталі Вірменії. Після лікування був комісований і відправлений додому. Перемогу святкував у сімейному колі.

Іван Карпович – дуже наполеглива і працьовита людина. Багато посад займав він, але найкраще ми його пам’ятаємо як завгоспа нашої школи.

Дорогий Іване Карповичу,

Ми бажаєм Вам здоров’я на довгі роки,
Вашим дітям і онукам – щасливі віки,
Щоб у Вас був хліб пахучий завжди на столі
І щоб Вас завжди любили люди у селі.

 

Каспришена В.В., Ігнаткін В.В.