З 24 січня по 17 лютого 1-й і 2-й Український фронти блискуче провели Корсунь – Шевченківську операцію. Наступаючи назустріч один одному, загальновійськові і танкові армії цих фронтів 28 січня з’єдналися в районі Звенигородки і взяли в оточення 10 дивізій і одну бригаду противника (80 тисяч солдат і офіцерів). Створивши міцний фронт оточення, вони відбили всі спроби фашистських військ прорвати кільце і до 18 лютого повністю ліквідували оточене угрупування.

Наші солдати влаштували гітлерівцям Сталінград на Дніпрі.

 

Свідком значущої перемоги у Корсунь - Шевченківській битві був і наш односельчанин, уродженець саме тих місць на Черкащині, де відбулася велика битва, Баранов Іван Васильович.

Буквально перед самою битвою Івана Васильовича призвали в армію і зразу ж направили в 1239-й стрілецький полк мінометником.

У цьому котлі смерті Івана Васильовича було важко поранено , але, мабуть, рідна земля надає сили і тому, після швидкого одужання, наш односельчанин знову в строю. За Корсунь – Шевченківську битву Івана Васильовича нагороджено медаллю за відвагу. А до перемоги ще далеко. Доведеться Івану Васильовичу ще брати участь і у Яссо – Кишинівській операції і в боях за Сандомирський плацдарм і у визволенні Польщі та Німеччини.

Після закінчення війни до 15 квітня 1946 року наш односелець проходив службу у Львівському військовому окрузі.

Майже все повоєнне життя пов’язане з роботою на Деребчинському цукрозаводі, де Іван Васильович працював головним механіком.

 

Йде з життя велике покоління
Патріотів і фронтовиків,
Покоління совісті й сумління,
Героїзму здиблених років.
Їхній подвиг, витримку, терпіння
Завжди буде пам’ятати світ.
Йде з життя велике покоління –
Втілене у бронзу і граніт.

 

Каспришена В.В., Ігнаткін В.В.